“Керована демократія” чи диктатура олігархів

Президентські вибори у Російській Федерації, що відбулися 2 березня цього року з наперед встановленим результатом, уже викликали хвилю різноманітних інформаційних повідомлень і коментарів експертів як прихильних до Москви, так і супротивних їй. Але спробуймо розглянути коло проблем, які актуалізувалися у передвиборчий період і після проведення виборів із ціннісної точки зору.

Що насправді здивувало в останніх російських виборах, то це причина, яка спонукала московську владу до масового контролю і адміністративного тиску. Думаю ніхто не заперечуватиме, що коли б голосування відбулося абсолютно відкрито і під наглядом максимальної кількості спостерігачів від різноманітних міжнародних організацій, то перемога все одно була б за Д. Мєдвєдєвим. Навіть, у першому турі. То невже так важливо було отримати 70% голосів?

Офіційна версія Кремля щодо результатів виборів стверджує, що народ у своїй більшості підтримав стабільний курс В. Путіна і проголосував за Мєдвєдєва, як наступника, який незмінно продовжуватиме і розвиватиме здобутки попереднього президента. Водночас, російські та проросійські “експерти” в усьому світі актуалізували розмови про “особливий шлях” Росії, про право країни, що посідає перше місце у світі за територією, на якій проживає біля 150 млн. осіб, на самостійне визначення свого майбутнього і засобів його досягнення. У цій статті я не ставлю під сумнів права кожного народу, незалежно від його чисельності і величини території, яку він займає, на самовизначення. Сумнівними є методи, за допомогою яких пропонується досягнення цього права.

Саме питання методів перетворилося в один із наріжних каменів останньої дискусії щодо РФ. Усіх відомих нам дописувачів із цієї проблематики можна поділити, звичайно умовно, на дві групи: тих, хто відстоює необхідність прийняття Москвою ліберальних і демократичних норм Заходу, і тих, хто наполягає на особливій “цивілізаційній місії” Росії. Перші стверджують, що ліберальна демократія є сьогодні найвищою цінністю і єдиною панацеєю для всього людства, другі переконують, що Росія повинна розбудовувати власний шлях розвитку, одним із елементів якого є “керована демократія”.

Я не вдаватимусь до розгорнутого представлення цієї дискусії, бо вважаю її штучною. На моє переконання, вся дискусія – це яскравий приклад проросійського піару. Проросійського не тільки тому, що апологети “загальнолюдських демократичних цінностей” вдаються до недоречних спроб нав’язати окремо взятій державі своє бачення суспільного розвитку, яке завжди отримує чітку, категоричну і досить зрозумілу відповідь на зразок: “Не пхайтеся у наші внутрішні справи!” Але, важливіше, що її проросійськість полягає у самому підході до справи. Замість того, щоб говорити про проблеми волевиявлення і справді вільного, а не тільки декларованого політичного розвитку, мова переводиться у площину міжцивілізаційного диспуту, що є надто абстрактним для того, щоб зрозуміти зміст дискусії.

А суть лежить в іншій площині, а саме: про що йдеться російській владній еліті, коли вона організовує вибори, в яких і так може отримати перемогу, але все ж використовує нечесну гру?

Переконаний, що владна еліта Росії напередодні останніх президентських виборів, як, і під час двох “голосувань” за Путіна і неодноразового обрання пропрезидентської Державної думи, аж ніяк не переймалася "особливим шляхом Росії". Головною проблемою було втримання й утвердження влади у великій, слабо організованій як політично, так і економічно, країні, невеликою, виразно олігархічною, групою осіб, що поєднала у собі політичні та економічні функції управління державою, і здійснює це управління безпосередньо авторитарними (диктаторськими) методами, незважаючи на регіональні етнічні, політичні чи економічні відмінності. Таким чином, головним завданням кремлівської влади було збереження диктатури. А для забезпечення цієї мети використовуються часто необґрунтовані та незрозумілі гасла, на взірець “керованої демократії”, що подаються як власні форми політичного розвитку. Зупинимося на цьому прикладі докладніше.

Чому і коли з'явилася "керована демократія"?

Сутність сучасної (постсовєтської) Росії у тому, що впродовж усього часу свого незалежного ("демократичного") існування вона не мала і не знала традиції вільних виборів. Гасло демократизації кінця 80 – початку 90-х років минулого століття залишилося тільки гаслом, що не спрацювало як через об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Але відмовитися відразу після розпаду тоталітарного і антидемократичного СССР від бажання досягнути демократичного управління країною, яким живе весь розвинений світ, було важко. Адже саме за демократію боролися російські дисиденти і саме під гаслом демократизації відбулася “серпнева революція” 1991 року. Таким чином, бажання демократизації, що перетворилося у фіговий листок для зовнішнього представлення Росії часів Єльцина, відразу зіштовхнулося з реальним небажанням невеликої групи осіб, що походила з компартійної номенклатури, ділитися владою.

Водночас, тоді ж на початку 1990-х років на маргінесі російської політики відродилася ідея “особливого шляху” Росії, що не повинен повністю копіювати західні взірці, а має опертися на історичну традицію. Важливою складовою тієї ідеї стала “керована демократія” (можливо не під цією назвою, але з цією ж суттю). Найяскравішим апологетом цього “особливого шляху” був Дугін – засновник ідейної течії “новоєвразійства”, один із творців Націонал-більшовицької партії, а сьогодні лідер “Международного евразийского движения”. Так-от, повторюю, упродовж 1990-х років Дугін і очолювані ним рухи перебували на маргінесі російської політики, сьогодні ж дугінське новоєвразійство перетворилося в державну ідеологію Російської федерації. Тоді, у 90-х, владна еліта ще використовувала ліберально-демократичну риторику, тепер – вона "розробляє" власний шлях. Що стало причиною такої докорінної зміни?

Демократія не спрацювала (погоджуся також із тезою про те, що у російських умовах вона не могла спрацювати), але демократія виконувала важливу функцію: упродовж 1990-х років вона легалізовувала владу як всередині країни, так і на зовні. Коли стало зрозумілим, що подальше забавляння у демократію буде відвертим блефом, російська владна еліта вдалася до іншого кроку. Ні вона не відмовилася від демократії, вона вдалася до майже демократичної "керованої демократії". Мовляв, наша країна така велика, така різнобарвна, що має право на власний шлях розвитку демократії (інакше, пам'ятайте, що Росія є чи не останньою перепоною для експансії на захід мусульманського чи китайського світів!!!).

Отож, у теперішніх умовах "керована демократія" легалізує (у поєднанні з енергетичними ресурсами і наявністю атомної зброї) сучасну російську владу перед Заходом. Але для внутрішньої легалізації влади вже не потрібно жодної демократії, залишилася тільки сила диктаторського режиму, який, при потребі, зможе різко усунути конкурентів, а для простолюду пограє м'язами у 70% голосів.