Лицар Зимового походу

Олександр Загродський, генерал-полковник Армії Української Народної Республіки, один із найбільш заслужених бойових старшин Українського Війська, лицар Ордену Залізного Хреста Армії УНР і голова Орденської Ради того ж Ордену, учасник і полководець визвольної боротьби України, зокрема Першого Зимового Походу, почесний член ОбВУА та невтомний комбатантський і суспільно-громадський діяч.

Олександр Олександрович Загродський народився 10 квітня 1899 року в селі Зеленьків, (зараз Тальнівського району Черкаської області). Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії.

В 1912 р. він був зарахований солдатом 74-го піхотного Ставропольського полку. Молодший унтер-офіцер, старший унтер-офіцер, прапорщик. Учасник Першої світової війни. Мав три поранення, дослужився до чину штабс-капітана, був відзначений за хоробрість Ґеоргієвським хрестом з лавровою галузкою 3-го ступня і золотою зброєю.

З листопада 1917 р. – командир полку ім. гетьмана Петра Дорошенка, Київського вартового полку військ Центральної Ради. Учасник боїв проти військ Муравйова під Конотопом і Дарницею, в обороні Києва.

З 9 лютого 1918 року – командир 1-го Запорізького куреня. З 15 березня 1918 – 1-го Запорізького полку армії УНР. Наприкінці березня 1918 призначений комендантом Запорізького ім. гетьмана П. Дорошенка піхотного полку.

За Директорії (з листопада 1918) - очолював Запорізьку дивізію у складі Запорізького Корпусу, генерал-поручник Армії УНР.

З травня 1919 року - командир 6 дивізії Запорізької Групи Армії УНР.

В грудні 1919 - травні 1920 рр. - командував Волинською Групою Армії УНР під час Першого Зимового походу. У лютому 1920 р. Армія УНР прийшла до Холодного Яру. 12 лютого в с. Медведівці командувач Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко скликав нараду командирів та начальників штабів дивізій, що брали участь у Зимовому поході та отаманів Холодного Яру. На нараді були присутні видатні українські воєначальники Юрко Тютюнник, Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Головний отаман Холодного Яру Василь Чучупак та інші.

В травні-листопаді 1920 року - командир Волинської дивізії (під час радянсько-польської війни). Протягом деякого часу виконував обов'язки заступника головкомандуючого Армії Української Народної Республіки генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Його службовий реєстр виказує участь в 101 бою та 5-кратне важке поранення. За всі ті визначні заслуги був нагороджений найвищими військовими почестями. Був головою Орденської Ради Ордену Залізного Хреста Армії УНР, заступником Капітули Хреста Симона Петлюри, головою Братства св. Покрови Армії УНР, членом Вищої Військової Ради при Уряді УНР і членом Вищої Військової Гонорової Ради Армії УНР.

Після відступу Армії УНР за Збруч – інтернований у Польщі. Опікувався групою інтернованих українських вояків у Вадовицях (до лютого 1921 р.)

На еміграції жив у Польщі та Австрії. З 1949 року - у США. Відразу включився до активної громадської праці і був одним з ініціаторів та основників "Об'єднання бувших Вояків Українців в Америці" (ОбВУА), яке згодом іменувало його на свого почесного члена. У зв'язку з колишніми ранами та важкою недугою втратив в операції одну ногу, однак був далі активним в комбатантському житті. Зокрема він був головою Центрального Комітету Вшанування Пам'яті Головного Отамана Симона Петлюри, уповноваженим ресорту військових справ Виконного Органу УНРади на США, головою Головної Контрольної Комісії ОбВУА, членом Контрольної Комісії ЗУАДК, кількакратним головою Відділу ОбВУА Нью-Йорку та довголітнім головою Контрольної Комісії того ж відділу ОбВУА. Його особливою заслугою було перевидання книжок Олександра Доценка "Зимовий Похід Армії УНР" та генерала Володимира Сальського "Українсько-московська війна 1920 р. в документах". Генерал Загродський був відзначений поруч Ордену Залізного Хреста також Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом та Хрестом Вільного Козацтва. Помер у Нью-Йорку 4 серпня 1968 року.