Молодіжний Націоналістичний Конгрес
Націоналістичний портал
Суспільство

Україна чекає на свого Туджмана

Суспільство

Бандерівський фактаж російського агітпропу

Суспільство

Путін розв’язує Третю світову війну

Інтерв'ю

Стефан Романів «Багато українців ще навіть не підозрюють, що вони вже стали націоналістами»

Суспільство

«Совкова любов» та примхливі одесити

Суспільство

З ким ми можемо і хочемо йти

Суспільство

Російський хижак – вчора і нині

Суспільство

Путін не зупиниться

Суспільство

Найбільше хамство

Українська книга

Вони боролись за Україну

Суспільство

Десовєтізація

Суспільство

Над усім Кримом темне небо?

Суспільство

Цей «чудовий» ядерний світ. Насправді Путін боїться Заходу

Суспільство

Хто не йде вперед, той тягне назад

Суспільство

Від євроінтеграції до росорієнтації

Суспільство

Ганьба України

Інтерв'ю

Юрій Шимко: «Не буде асоціації з ЄС – Україна далі буде під контролем Москви»

Історія

З нагоди 70-річчя Першої конференції поневолених народів

Суспільство

Дістали! Досить!

Суспільство

Арбузові нерви не залізні

Суспільство

Євроцинізм регіонади

Українська книга

Про 1938-41 роки у світлі документів

Суспільство

Плекання національної пам’яті

Постать

Дмитро Донцов

Суспільство

Інтерпретація статистики як спосіб приховування Голодомору

Суспільство

«Ми підемо вперед і здобудемо волю!»

Суспільство

Волошкові очі

Суспільство

Євроінтрига Януковича

Історія

Базарська трагедія

Постать

Молитва українського націоналіста

Інтерв'ю

Островський: Білоруський націоналізм - свята справа для білорусів

Суспільство

Реабілітація сталінізму по-російськи і по-українськи

Суспільство

Львів’янам залили Сала за шкіру

Суспільство

ЄС і Митний союз як рівняння з кількома невідомими

Постать

Кущовий провідник ОУН Петро Сало-«Загірський»

Суспільство

Українофобія за державні кошти

Суспільство

Невдала спроба Путіна наздогнати Америку

Культура

Фестиваль «Сурми звитяги» продовжує плекати патріотизм

Інтерв'ю

Костянтин Матвієнко: «Україна не розчиниться в Євросоюзі»

Суспільство

Як замовчати Голодомор – 10 уроків від КҐБ

Суспільство

Війна всередині Збройних Сил України?

Суспільство

Боротьба за мову: як здобути перемогу

Суспільство

Чи існує план «Б»?

Суспільство

Напівжива примара «Русского міра»

Суспільство

Реакція на євроінтеграцію імені Януковича: угорські солісти і медведчуківські «лабухи»

Суспільство

Утворення Радянського Союзу: не український проект

Постать

«Слабка» жінка Раїса Мороз

Інтерв'ю

Сергій Квіт: Вірю в нове покоління українців

Суспільство

Дезінформація на найвищому рівні

Інтерв'ю

Революція на граніті – це одні з найщасливіших днів мого життя, – Віктор Рог

Суспільство

Свято покровительки всіх Українських збройних формувань

Суспільство

Путін і «інородці»

20.01.2006 21:18:24

Бандерівці ідуть!

Дм. Шевчук

„Гайдамаки не воины, —
Разбойники, воры,
Пятно в нашей истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.

Т. Г. Шевченко

Сьогодні ветерани українського повстанського руху часів Другої світової війни — бандерівці — є членами Світової організації ветеранів воєн. В Українській державі, за незалежність якої вони, власне, і воювали, їх досі не визнано як учасників Опору. Більше того, кожний порух у напрямку такого визнання викликає шалений опір як за кордоном, у Росії, так і серед проросійських кіл в Україні. Історія людства — це, власне, історія боротьби етносів із метою максимально убезпечити своє існування та зберегти в майбутніх поколіннях-носіях ознак, притаманних даному етносу: мови, релігії, світогляду, духовності, культури, менталітету, соціально-політичного устрою. Сьогодні ця боротьба яскраво проявляється в міжетнічних конфліктах: курди — турки, палестинці — ізраїльтяни, албанці Косово — серби.

Боротьба ця безкомпромісна, тому що етносу-агресору потрібні лише життєвий простір та ресурси поневоленого, у якого вибір невеликий: або асиміляція, або геноцид у разі опору. Отже, якщо в поневоленого стане життєвих сил ризикнути на опір, то в сьогоднішньому світі лише створення незалежної національної держави та визнання її світовою спільнотою може гарантувати етнічне самозбереження та розвиток. Це шлях націоналістів.

Інший шлях — це шлях етнічного переродження, шлях зради спадщини предків, духовних цінностей, віри, культури, мови. Зберегтись на власній землі, ставши «своим в доску» для етносу-агресора. Плата за це — асиміляція на власній землі, виродження нації.

В Україні були і є послідовники як першого, так і другого шляхів. Ось приклад: прірва відділяє Байду Вишневецького, представника українського князівського роду, оспіваного в народних піснях, від свого нащадка Яреми Вишневецького, лютого ката власного народу, який він та його предки зрадили, ставши польськими шляхтичами, «своими в доску» для етносу-агресора.

Українському етносу вистачило сил та наснаги творити впродовж віків нескінченний ланцюг визвольних змагань за право жити у своїх етнічних землях українцями, а не покручами. Козацтво, гайдамаки, холодноярці, петлюрівці, січові стрільці, галицька армія та остання ланка ланцюга — бандерівці. І, можливо, саме їхня пролита кров була тією останньою краплею, що, нарешті, наповнила жертовну чашу українською кров'ю, якою й було оплачено нашу свободу. Нехай це і звучить як містика, але ж «усе починається з містики і все закінчується політикою».

Після Першої світової війни Україна на короткий час здобула незалежність та швидко її втратила. Не було почуте Центральною радою застереження одного з ідеологів українського націоналізму Дмитра Донцова: «Ставлячи собі за мету знову стати нацією, як перед віками, українство має відкинути прекраснодушні апелі до сердець своїх противників. Мусимо бути свідомі, що дивимось чортові в очі. І питання стоїть так: або ми, або вони». Демонструючи свою миролюбність російським «братам по вірі», соціалісти в Центральній раді так і не спромоглися створити українську армію, хоча з фронтів Першої світової повернулося близько мільйона озброєних солдат-українців, і лише четвертим Універсалом наважились проголосити незалежну Українську державу. Отож, наслухавшись удосталь «прекраснодушних апелів», російські більшовики направили в Україну каральну експедицію — армію Муравйова. Боронити незалежність було нікому, крім трьохсот невишколених студентів, що ввійшли в історію як герої Крут. Розплата була страшною: у Києві карателі вбивали кожного, хто говорив українською мовою або мав посвідчення з українським прізвищем, а в окупованій більшовиками Україні в результаті організованого геноциду померло від голоду та репресій близько десяти мільйонів українців. Східні землі та південь України заселялись переселенцями з Росії, яких везли ешелонами. Отже, маємо сьогодні проблему російськомовної Східної України. На західних теренах, що дістались Польщі, проводилася політика колонізації: українців зганяли з прабатьківських земель, закривали українські навчальні заклади, громили церкви.

Українство відповіло об'єднанням своїх кращих сил у єдиній націозахисній структурі, в результаті чого в 1929 році було створено Організацію українських націоналістів (ОУН) під проводом колишнього командира Січових Стрільців, полковника Євгена Коновальця, куди також увійшла створена ним у 1920 році Українська військова організація (УВО). Діючи в підпіллі, ОУН ставила собі за мету становлення вільної соборної України, визнаючи шляхом до її побудови національну революцію. У відповідь на колоніальну політику Польщі в західноукраїнських землях (ЗУЗ) ОУН удалася до широкомасштабних заходів від пропаганди та бойкоту до саботажних та терористичних акцій. Підпілля ОУН дуже швидко поширилося не лише в західних, а й в інших регіонах України і навіть на Далекому Сході, куди в 1938 році полковник Коновалець направив групу для організації зв'язку з українцями, ув'язненими в таборах, та видання пресового органу «Українська Далекосхідна Січ». Однією з концептуальних засад ОУН була оборона інтересів українців у всьому світі, де б вони не жили. Розуміючи всю небезпеку для своєї імперії, що виходила від націоналістів, за завданням керівництва СРСР у Роттердамі 23 травня 1938 року агентом НКВС Судоплатовим був убитий Євген Коновалець. Перед цим у Парижі в 1926 році агент НКВС Шварцбарт убив головного отамана С. Петлюру.

Тим часом у Європі назрівали грандіозні зміни. Гітлерівська Німеччина інтенсивно готувалася до війни. В обхід повоєнних міжнародних угод в СРСР проходили вишкіл майбутні пілоти люфтваффе, танкісти вермахту. Сталін готував свій «криголам революції», який мав розчистити шлях для світового комунізму (читайте В. Суворова «Криголам»). У результаті підписання в 1939 році пакту Молотова—Ріббентропа західноукраїнські землі відійшли до СРСР, а Польщу окупувала Німеччина. Гітлер будував по всій Німеччині та Польщі концтабори для інакомислячих, запозичивши й творчо розвинувши цей доробок Леніна. Хто звинуватив та засудив уряд СРСР за цю співпрацю з нацистами?

У 1940 році провідником ОУН(р) було обрано 32-річного Степана Бандеру, який уже пройшов гарт визвольної боротьби і був засуджений польським судом до страти, від якої його врятувала амністія.

Те, що творили в Західній Україні «визволителі», перевершило на порядок польські акції відносно українців. У цьому пересвідчилися представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, яких запросили після вступу до Львова німці, відкривши завалені трупами тюрми та демонструючи азіатські звірства більшовиків. Катували навіть своїх, західноукраїнських комуністів.

Напередодні Другої світової війни вся діяльність ОУН була спрямована на те, щоб використати війну між СРСР та Німеччиною для звільнення України і проголошення незалежності. Використовуючи той факт, що низка вищих офіцерів вермахту не поділяла расистських поглядів Гітлера та шукала союзників у війні проти СРСР, було проведено переговори про підготовку Дружин українських націоналістів (ДУН) із допомогою німецьких військових спеців. Таким чином було підготовлено два курені (батальйони): «Нахтігаль» — командир Роман Шухевич та «Роланд» — командир Євген Побігущий. Ці батальйони не входили до складу вермахту, не складали німецької військової присяги і підпорядковувалися Проводу ОУН. Після планованого проголошення незалежності України курені мали стати основою для створення Української армії. Інакше не було можливості отримати модерну зброю та пройти військовий вишкіл. Слід зазначити, що союзників у тогочасному світі в українців не було: колоніальні держави Європи, Америки не бажали створення незалежної України, аби не мати прецеденту для власних колоній. Більше того, під час захвату Польщею західноукраїнських земель на боці поляків воювали представники інших держав, зокрема військові пілоти. У цьому неважко пересвідчитись, відвідавши Личаківський цвинтар у Львові, де тлінні останки деяких із них упокоїлись навіки. Відсутність держав, зацікавлених у створенні незалежної України, була другою причиною втрати незалежності після Першої світової війни так само, як і в часи визвольних змагань Хмельницького. Отже, ОУН(р) у своїй боротьбі могла спиратися лише на силу власного народу. Це також було її концептуальною засадою. Інша річ — тимчасові союзники проти спільного ворога, де кожна зі сторін мала свою кінцеву мету. Хіба Хмельницький не використовував ворожу українцям кримську орду у військових діях як союзника?

Отож 30 червня 1941 року курінь «Нахтігаль» («Соловейко») першим увійшов у звільнений від більшовики Львів. У той же час таємно від німців ОУН підготувала похідні групи, що мали рушати звільненою Україною, відновлюючи українську владу. Ініціативна група Проводу ОУН 30 червня 1941 року скликала представницькі збори у львівському Будинку товариства «Просвіта». Присутні обрали головою Ярослава Стецька, який зачитав Акт відновлення Української держави, що був одностайно схвалений. Представники похідних груп, що вирушили в похід 22 червня 1941 року, в кожному населеному пункті організовували національну міліцію та місцеве самоврядування За короткий час 11 областей України було охоплено мережею державної адміністрації. Отже, завдяки акціям похідних груп кілька мільйонів українського населення безпосередньо віддали свій голос за відновлену Українську державу. У ті часи українці нерідко і в селах зустрічали німецькі війська як визволителів з хлібом та сіллю, аж поки на власній шкурі не пересвідчились, що прийшли такі ж загарбники, як і пішли

Ошелешені німці відреагували на появу нової європейської держави, які аж ніяк не узгоджувалась із планами Гітлера «нового світового порядку». вже на початку липня 1941 року. Степана Бандеру, Ярослава Стецька було заарештовано та відправлено до Берліна. На вимогу німців відкликати Акт 30 червня, що був уже відомий у світі через передачі захопленої бандерівцями радіостанції імені Є. Коновальця, С. Бандера направив таку офіційну відповідь: «Мета боротьби ОУН — тільки Українська держава, але не така держава, в якій ОУН була б обов'язково керівною силою. ОУН не має жодного права розв'язати державне правління. Це можуть провести лише Національні законодавчі збори». Це і був момент істини, кінець короткої співпраці, де кожна зі сторін переслідувала власну кінцеву мету. С. Бандеру та Я. Стецька кинули до концтабору «Заксенхаузен», де вони знаходились до 27 вересня 1944 року. Братів Степана Бандери Олександра та Василя гітлерівці закатували до смерті в концтаборі «Освєнцім». Згідно з наказом німецького командування почалися масові арешти та розстріли членів ОУН. Розформовані курені «Нахтігаль» та «Роланд» перейшли в УПА, де розпочали військову підготовку старшин і бійців. Головним командиром УПА став Роман Шухевич.

Перші з'єднання Української повстанської армії (УПА) постали на Волині і, згідно з постановою від 30 травня 1947 року Української головної визвольної ради (якій підпорядковувались ОУН та УПА), днем постання УПА визнається 14 жовтня 1942 року, що збігається з історичним козацьким святом Покрови. УПА була справжньою армією, що поділялась на військові округи: УПА-Північ, УПА-Південь, УІІА-Схід та УПА-Захід. Вона мала підпільні госпіталі, де лікарями були в основному євреї, школи підготовки старшин та бійців, польову жандармерію, СБ (військова контррозвідка), чітку армійську структуру, військові звання, знаки нагород, видавала свої журнали та газети. УПА воювала зброєю, що відбивала у ворога так само, як і уніформу, за винятком знаменитих «мазепинок», які підпільно шили сільські кравці. За повною відсутності будь-якої допомоги із-за кордону, воюючи з могутніми арміями, за якими стояли держави з розвиненою індустріальною базою, останні підрозділи УПА протримались аж до середини 50-х. Бандерівці приймали присягу боротись за повне визволення всіх українських земель та українського народу від загарбників та здобуття Української самостійної соборної держави. Чисельність УПА, без підпілля ОУН та відділів кущової самооборони, складала, за оцінками Академії наук УРСР, у 1944 році 100 тисяч війська. Архівні документи в Німеччині дають цифри на 1944 рік (період найбільшого підйому) — від 100 до 200 тисяч бійців. Архівні документи ОУН—УПА за кордоном дають число від 25 до 30 тисяч чоловік. Точну кількість установити неможливо через брак документації. Важливе інше: УПА вийшла з українського народу, з його плоті і крові, і без підтримки народу ця боротьба була б абсолютно неможливою. У складі УПА були також підрозділи, сформовані з представників інших поневолених народів: азербайджанців, узбеків, татар, грузин. Величезну допомогу в боротьбі надавали дівчата-підпільниці ОУН, які вели розвідку, забезпечували зв'язок, медичну допомогу, лагодили та прали одяг воїнів, доставляли харчі, друкували підпільну пресу. Багато з них, пройшовши ГУЛАГ, так і не змогли вступити в шлюб та народити дітей, і сьогодні самотні у віці за сімдесят і більше років.

Ключовим моментом у визначенні статусу комбатантів визвольних змагань 1917-1950 років є їхня належність до збройних сил УНР, ЗУНР та Української держави, відновленої Актом 30 червня 1941 року, знищених державами-агресорами: Польщею при підтримці Антанти, фашистською Німеччиною та більшовицькою Росією. Тому згідно з Гаазькою конвенцією 1907 року ОУН-УПА була і залишиться в історії воюючою стороною, а їхні ветерани обов'язково будуть ушановані в незалежній Україні.

За останнє століття, крім ОУН, не було іншої політичної сили, яка б більш послідовно відстоювала інтереси українців у всьому світі, а українці в УПА продемонстрували таку жагу до волі та наснагу визвольної боротьби, що цьому дивувалися навіть іноземці, як-от генерал де Голль, який твердив, якби він мав таку армію, як УПА, німецький чобіт і місяця не топтав би французької землі. На жаль, цього і досі не можуть сприйняти деякі наші співвітчизники.

Чому ж ветерани ОУН-УПА, багатьом з яких уже далеко за сімдесят, фізично покалічені та понівечені на допитах і в таборах, люди, які пронесли через життя чисте сумління, власну гідність та любов до України, викликають такий острах сьогодні в недругів? Чому для українофобів так важливо створити цим лицарям духу імідж бандитів, садистів, злочинців, нацистських колаборантів? Тому що ще однією (чи не найважливішою?) причиною втрати Україною незалежності в згаданому минулому був завжди розбрат серед самих українців, який уміло використовували і використовують наші вороги. Тому що коли сьогоднішнє суспільство та влада визнають бандерівців героями, коли іменами їхніх провідників назвуть бойові кораблі українського флоту, дивізії Збройних сил, вулиці міст і сіл у незалежній Україні, коли через мас-медіа ти, шановний читачу, узнаєш про них істину і правда восторжествує, то, можливо, і ти обереш їхній шлях. І тисячі таких, як ти.

Не шлях зради свого етносу.

Не шлях мавпування чужої культури га мови — заради псевдоінтелігентності, поведінки, світогляду, щоб бути для чужинців «своим в доску».

Не шлях розкрадання власної країни, торгівлі сумлінням на виборах.

Не шлях плекання почуття власної меншовартості.

А шлях великої любові до рідного краю, частинкою, якого ти є, до того дуже древнього і чарівного світу, що зветься Україною. Отоді, коли ми станемо монолітом, постане держава, за яку віддали свою кров бандерівці, от тоді й «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануємо й ми, браття, у своїй сторонці».


Шлях Перемоги
Номер 47

УІС
Український погляд


Новини redtram:
Завантаження ...
Ідеологія
Ідеологічні принципи ОУН(б)

Історична довідка
ОУН(б)

Газета
Шлях Перемоги

Українське радіо
"Нація"

Українська книга
Апокаліпсис конкістадорського месіанства Москви

Українська книга
Леонід Мосендз. “Людина покірна”

Пам’яті Івана Гавдиди

Молодіжний Націоналістичний Конгрес Молодіжний Націоналістичний Конгрес

«Квітень 2014»
ПНВТСРЧТПТСБНД
123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930



RSS
Новини
Публікації
Iнтерв'ю

Наша кнопка:

Націоналістичний Портал
Отримати код

Партнери сайту

Архів ОУН

Донцов


Лічильники:

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© 2004 - 2008 Націоналістичний Портал. Використання матеріалів за умови посилання http:// www.ukrnationalism.org.ua

Copyright © 2004–2014 «Націоналістичний Портал»
Сайт зроблено в студії дизайну «Айкен»
Developed by Aiken Design Studio