Табір, що виховує лицарів духу

Лисоня. Що ми знаємо про неї?

У серпні-вересні далекого 1916-го січові стрільці стають до боротьби із російською навалою на Україну – двічі два корпуса УСС захищають рідну землю поблизу м. Бережан на Тернопільщині. Українські вояки займають позиції над містом на горі Лисоня, яка пізніше стане для більшості з них братським цвинтарем, а для українців – місцем перемоги української зброї.

Майже дев’яносто років тому у серпні 1916 року погано озброєний перший корпус Українських Січових Стрільців займає оборонні позиції на зручному довгому пагорбі – горі Лисоня. Тоді оборонців Бережан було розбито, більшість українських вояків героїчно загинули у бою. Однак вже наступного місяця захисний рубіж на Лисоні займає другий корпус УСС й втримує його ціною майже семисот життів. Січовики, які воювали зі старими гвинтівками й при нестачі набоїв, довели, що вони вміють боронити рідну землю.

Криваві події на Лисоні у серпні-вересні 1916 року наочно підтвердили: силу українського духу нікому не здолати! Лисоня стала свідком завзяття і хоробрості січовиків. Незнана досі гора стала знаним на українських землях місцем геройської слави і болючих втрат Українських Січових Стрільців.

Лисоня – гора слави і мужності стрілецтва, гора – символ нескореного національного духу й незнищенності ідеї вільної України – стала видною для всього світу, Лисоня – це не лише пам’ятник стрільцям, Лисоня – не просто сторінка історії України, не перелік цінностей для сучасного державотворення. Лисоня – це символ, це правда народу, який будує своє майбутнє.

Сьогодення гори

Ще у 1989 році саме на Лисоні місцеві мешканці підняли синьо-жовтий прапор. Від початку незалежності на Лисоні зведений величний гранітний Хрест скорботи і слави. На вершині гори, яка підіймається на 399м. над рівнем моря, коштом місцевої громади будується каплиця. На схилах гори є і цвинтар січових стрільців. Щороку Лисоня стає місцем паломництва патріотів з усіх куточків України.

Початки таборувань

Коли на Тернопільщині відновилася діяльність молодіжної організації "Пласт", перший табір, який відбувався у липні 1991 року в околиці села Саранчуки поблизу гори Лисоня, теж носив назву "Лисоня". Його учасниками були біля 70 молодих юнаків та юначок, серед яких тепер бачимо прекрасних молодих науковців, священників та, й, просто відданих українській справі молодих людей. Організовували даний табір пластуни з Тернополя: Богдан Олексій, Григорій Бурбеза, Мирослав Павловський та на той час житель Бережанщини Іван Гавдида. Пізніше саме він доклав найбільше зусиль для перетворення околиць Лисоні на постійне місце вишколів націоналістичної молоді.

Молодіжний вишкільний табір „Лисоня”

Надалі було прийнято рішення проводити "Лисоню" як табір, що сприяв би консолідації патріотичної української молоді, яка знаходиться в лавах різних молодіжних націонал-патріотичних організаціях. З цього часу кожного літа десятки молодих людей з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, Спілки Української Молоді, "Пласту", Молодої Просвіти та інших організацій проходять таборування на Бережанщині, де вони мають можливість більш тісніше поспілкуватися між собою, пізнати правду про наше минуле, поділитися своїми міркування з приводу консолідованої діяльності на перспективу.

У 1998 році поблизу хутора Соколиця, що належить до Саранчуківської сільради, відбувається перший всеукраїнський вишкіл Молодіжного Конгресу „Лисоня”. Відтоді саме націоналісти з МНК щороку виступають організаторами польового вишколу, який з 2003 року стає найбільшим вишкільним табором в Україні. Протягом наступних дев’яти таборувань вишкіл проходять більше тисячі юнаків та юначок з усіх куточків України. Першим комендантом табору стає Іван Гавдида – ініціатор створення Молодіжного Націоналістичного Конгресу, „хрещений батько” цієї організації. Його гідними наступниками стають Віктор Рог, Василь Бойко, Олег Медуниця, Ярослав Іляш, Олег Вітвіцький, Андрій Клименко, Володимир Неласий, Рустам Якименко.

З кожним роком до участі у таборі зголошується все більше бажаючих, табір росте, збільшується конкурс на участь у таборі. У таборі беруть участь представники практично усіх патріотичних всеукраїнських молодіжних організацій та гості з-за кордону: побратими з Білоруської Партії Свободи та українці Австралії. Після вбивства Івана Гавдиди 30 серпня 2003 року у Києві молодіжний вишкільний табір „Лисоня” носить його ім’я.

„Будь твердим до себе і будеш справедливий”

Такими словами окреслив мету таборувань молодих націоналістів комендант МВТ „Лисоня 2006” ім. Івана Гавдиди Олександр Резніченко. „Кожен з десяти таборових днів учасники проживають за новою заповіддю українця-волюнтариста. Ми плекаємо в людях усі найкращі чесноти людини; шляхетність, мужність, чесність та силу духу – ось ті риси, які ми намагаємось привити кожному,” – вважає Олександр. На його думку, „тільки сильна вольова людина здатна пройти таборову програму до кінця, адже лише перемагаючи свої слабкості ти можеш рости і духом, і тілом”. „Наш принцип рівнобіжного трикутника з боковими Ідея, Кадри, Боротьба забезпечує не тільки вдалу підготовку але й спадковість поколінь таборовиків – ті хлопці та дівчата, які були у 2002-2003 роках ройовими або ж простими таборовиками, тепер у проводі та серед лекторів”.

Крім того „Лисоня” має чітку військову структуру, подібну до структури УПА: сотні, чоти, рої. На посади керівників відповідних підрозділів признаються більш досвідчені люди.

„У таборі діє жорстка військова дисципліна – за що в УПА розстрілювали, ми виганяємо з табору, за що били „буками” – відправляємо в „штрафбат”. Вміння дотримуватися дисципліни дуже важливе, адже в разі твоєї провини постраждати може цілий табір,” – резюмує комендант.

Крім того абсолютно забороненим є алкоголь, а паління дозволяється раз на добу протягом п’яти хвилин.

„На „Лисоні” не ходять, на „Лисоні” бігають”

І це не жарт. На думку писаря табору та ви шкільно-кадрового референта МНК Олександра Вовка, програма табору складається таким чином, щоб змусити учасника думати не про себе, а про своїх побратимів.

Й справді, теоретична частина кожного з таборувань містить вивчення історії націоналістичного руху, ідеології українського націоналізму, історії боїв на Лисоні, біографій визначних діячів та діячок ОУН-УПА, отримання знань з базових документів МНК, сучасної політичної ситуації та ролі націоналізму в сьогоденній України, містить й лекції про молодіжний патріотичних рух. Щороку таборовики вивчають мандрівництво, виживання в природі, табірництво, піонірку, орієнтування на місцевості, українські маршові та повстанські пісні, проходять психологічні тренінги та інтелектуальні змаги.

Практична частина наповнена різноманітними спортивними змаганнями (футбол, регбі, бокс, нічне орієнтування), в яких беруть участь і дівчата. Обов’язковим щорічним елементом є і вивчення тактики ведення ближнього бою під час теренових ігор, нічних нападів на свій та сусідні табори, як також й відпрацювання побудови козацької лави та клина. За словами Олександра, протягом останніх років проводяться й смуги перешкод, й зайняття з рукопашу, й 50-кілометрові нічні марш-кидки.

„Хоч ми й завжди в кінці дня відпочиваємо та розважаємось на ватрах, ви самі бачите, що тут не місце для слабкодухих,” – підсумував Олександр.

Кожен таборовик має мати „бук”

Звісно не гарне букове дерево, яке так часто зустрічається в українських лісах. „Це одна з нових таборових традицій – кожен учасник табору завжди на паску має мати ним же зроблену палицю, так званий „бук”, який стає в пригоді під час захисту табору,” – каже інструктор Андрій Клименко. Виявляється така традиція існує на „Лисоні” з 2003 року, коли через тиск тодішньої влади націоналісти чекали на реальні напади на табір. „Табір завжди поєднує корисне з приємним – в житті стають в нагоді усі знання отримані тут. Наприклад, вміння в екстремальній ситуації керувати великою кількістю людей та їх захищати, набуті на наших таборах, знадобились молоді під час масових акцій осені 2004-го та під час Помаранчевої революції,” – каже Андрій. „У 2003-му ми освітили вулиці вечірніх Бережан двома сотнями смолоскипів та маршем пройшли через усе місто. Тоді владі не подобалось, що націоналісти показують свою силу, тому ми змушені були через цвинтар вийти з міста та марш-кидком відійти до лісу. Однією з наших традицій є дефіляди – торік була у Тернополі, цього року – у Бережанах.” „Корисною традицією є долучення табору до необхідної політичної роботи: в 2004-му учасники обійшли усі села району, агітуючи за кандидата в Президенти В.Ющенка, у 2005-му – зібрали по області понад три тисячі підписів за визнання ОУН-УПА”.

До „загальнотаборових” традицій інструктор відніс вечірні ватри з українськими піснями та веселими сценками та конкурсами, ритуал „іскри”, коли кожен таборовик у спільному колі має змогу оцінити свої вчинки за день та передати „іскру серця” побратиму, нічні „алярми”, святкування Свята Купала, що припадає на час табору, тощо.

За словами Андрія, на таборі є і специфічні традиції: ритуал перед прийняттям їжі включає мінівиставу, а порушники таборового правильника неодмінно потрапляють на виховні роботи у „штрафбат”.

„Цього року ми навіть мали свого першого таборового „хресного сина” – людина вирішила похреститись у таборі та обрала для себе в хрещені батьки коменданта та чотову”.

„Черговий мусить пам’ятати: те, що зварить він, їстиме цілий табір”

Підготовка проведення табору починається за півтора місяця до початку. За цей час організатори шукають жертводавців та меценатів, що можуть допомогти у проведенні таборування, проводять кампанію зголошення учасників. За кілька днів до початку табору, на майбутнє місце таборування прибуває уся „страшина” – учасники від ройового до коменданта. Саме вони проводять підготовчі роботи на території табору: встановлюють хрест та щоглу (яка, до речі, має бути не нижчою від чотирнадцяти метрів), ставлять вежу, браму, паркан, викопують „лятрини” (таборові убиральні) та вигрібну яму, чистять джерело води, готують регбійне та футбольне поля. Паралельно завозиться необхідне харчування, військові польові кухні.

На таборі є і свій господарник – інтендант, інколи кілька. Інтендант відповідає за усе таборове майно, контролює процес приготування їжі, стежить за реманентом. Він же керує штрафбатом. Останні роки цю відповідальну місію брав на себе член Центрального Проводу МНК Рустам Якименко.

„На кожен новий таборовий день на чергування заступає новий відділ, добре якщо керівник досвідчений. Бо він постійно мусить дбати й про охорону табору, й про вчасне приготування їжі,” – розказує Рустам. „Я кожному новому черговому кажу: ти постійно мусиш пам’ятати про своїх друзів, бо те, що приготуєш ти, будуть їсти усі. Так ми, зокрема, виховуємо у кожному відповідальність за весь табір, а, отже, за весь народ і державу. Ти просто не маєш права бути байдужим до свого побратима, ти завжди маєш відчувати його „лікоть”.

„Щодо „штрафбату” – він дає змогу не тільки своїм сумлінним ставленням до правил табору виправитись але й привчити певною мірою часто розбещених міських юнаків до фізичної праці,” – ділиться виховною методикою інтендант.

«Лисоня 2006» ім. Івана Гавдиди

На сьогодні табір “Лисоня” є найбільшим регулярним вишкільним заходом України. В цьогорічному взяли участь понад вісімдесят учасників з більшості областей України. Під час табору молодь вшанувала пам’ять Івана Гавдиди у с. Саранчуки, поклала квіти до пам’ятника Степану Бандери та могили Галини Дидик у Бережанах й пам’ятника Дмитру Мирону у його рідному селі Рай. Крім елементів досить традиційної програми учасникам табору запам’ятається й велелюдне святкування Івана Купала, на яке приїхали понад сто гостей з тернопільського товариства «Вертеп», Пласту, Спілки української молоді в Україні, студентства, та остання таборова ватра, коли під час салюту запалало панно із зображенням «донцовського звіра».

На думку голови Секретаріату МНК Ярослава Іляша, «цього року провід табору суттєво оновився, тому на початку було трохи помітно хвилювання керівників. Не зважаючи на незначні методологічні помилки хлопцям вдалося провести табір на найвищому рівні, зокрема тому, що швидко відсіяли випадкових людей та задали високий темп таборуванню».

«Ми зі спокійною душею передаємо цей табір наступному поколінню, бо впевнений, що наші вихованці примножать здобутки табору у справі виховання і вишколу майбутніх поколінь української молоді,» - вважає Ярослав.

Користуючись нагодую Ярослав подякував благодійникам та жертводавцям, що допомогли у підготовці та проведенні табору. Це З’єднаний Україно-Американський Допомоговий Комітет, Ліга Українців Канади, Центр національного відродження ім. С. Бандери, п. Степан Брацюнь, заступник голови Бережанської РДА Володимир Петровський, фермер з с. Черніхівці на Тернопільщині Степан Древницький, Голова Проводу ОУН Андрій Гайдамака та інші.

А тим часом…

Ще 11 листопада минулого року розпорядженням голови Бережанської РДА Тернопільської області №603 затверджено організаційний комітет по створенні Всеукраїнського стаціонарного молодіжного вишкільно–оздоровчого табору «Лисоня» ім. І. Гавдиди. Головою оргкомітету призначено багатолітнього мецената таборувань МНК, заступника голови РДА Володимира Петровського.

Для будівництва табору виділено 6,9 га землі у знаменитій «Долині змій», що на хуторі Соколиця. Саме там уже дев’ять років таборують молоді націоналісти. Справа Івана Гавдиди втілюється на рівні районної влади – понад сто дітей з Бережанського району відбули зміни у цьому славетному місці. Їх навчання організовують бережанські «випускники» таборів Молодіжного Націоналістичного Конгресу.

"Хто не знає мети, той не знайде дороги"

Ми поцікавились спогадами таборовиків різних років та міст, адже тільки самі учасники у своїх спогадах та міркуваннях дають найкращу характеристику табору:

Павло, м. Харків, 2003 рік:

"Зроби себе сам!" — і тільки так, в цей спосіб можливо виховувати молодь, яка б обирала замість горілки — спорт, замість паління — здоров'я, а замість розпусти — честь і тільки честь. Це не феєрія! Це можливо! І прикладом є молодіжний вишкільний табір "Лисоня".

Саме місце таборування символічне, наповнене духом героїв і спрагою помсти. Тут поєднались форма і зміст. В очах "молодих" поряд із живою українською мовою та повстанськими піснями горіла непереможна ідея, що і привела сюди десятки молодих людей від Луганська до Ужгорода.

Женя, м. Чернігів, 2004 рік:

Я їхала до табору з мрією відкрити щось нове, здобути силу волі, та довести собі, що я все можу. Коли я вийшла із потягу, то побачила простори, мальовничі пагорби й загартованих людей, що нас зустрічали. В цей день розпочалось перше і найголовніше завдання — стати вольовою людиною, яка не відступиться від своєї мети.

Я йшла до місця табору і навіть не уявляла, що мене тут чекає... Я перемогла себе саму, і відкрила у собі віру. За дні таборування все більше і більше скріплювала у собі ці почуття. Намагалась зробити своє життя цікавішим і досягнути чогось. Перше моє гасло було: "Хто не знає мети, той не знайде дороги". І я дотримувалась його і це допомогло, бо я знаю свою мету... Й інше гасло "Будь твердим до себе і будеш справедливим". Завдяки цим правилам я довела собі що якщо захочу, то все зможу.

І останнього чого я прагнула — це відкрити щось нове, і я відкрила. Я знайшла в таборі друзів, у яких погляди співпадають із моїми, відкрила таємниці людського життя і характеру. Тут я знайшла себе і бажаю всім цього ж самого. І за це я вдячна нашим суворим, але в той же час добрим та справедливим керівникам.

Я не забуду ніколи цієї миті, коли я відчула себе вільною і впевненою в собі людиною, яка має мету, і сили, щоби її досягнути.

Сергій, м. Київ, 2004 рік:

Будь яка держава повинна плекати молоді кадри. Плекання молоді повинно проходити у двох аспектах: фізичному і духовному. На жаль Україна на державному рівні не приділяє цьому уваги. Виховання молоді лягло на плечі ентузіастів з громадських організацій. Серед них і Молодіжний Націоналістичний Конгрес...

Табір Лисоня засвідчив, що молодь є українською по духу на всій території нашої держави. І попри все всі хто взяв участь у таборі не пожалкував, бо спромігся подолати свій внутрішній страх.

Олександр, м. Суми, 2005 рік:

Можливо комусь і не сподобається, що на таборі за кожну провину даєтьсявідповідне покарання. Від фізичних навантажень аж до виключення з табору. Комусь це може видатися занадто суворим щодо таборовиків. “Це ж не армія!” – скажете ви. Звичайно, що це не армія. Але тільки так можна загартувати свій дух та витривалість. Тільки так можна вишколити себе фізично й розумово.

На “Лисоні” у тебе не буде вільної хвилинки. Весь час, що робиш – бігаєш, стрибаєш, слухаєш лекції, ходиш в походи, збираєш дрова... Але в цьому щось є.

Пройшовши цей табір, люди зовсім по іншому ставляться до оточуючих і перш за все до себе. Починаєш цінувати те, чого раніше навіть не помічав.

Владислав, м. Київ, 2006 рік:

«Лисоня» – це бренд, багато людей по всій Україні розповідають про цей табір. Власне, коли їхав то хотів відчути що це таке, також приємно було познайомитися з побратимами з інших регіонів. Найбільше мене вразили самі учасники, їхня товариськість та здруженість, коли відчуваєш себе однією великою сім’єю. Вразила також і динаміка табору, коли усі події проходили одна за одною. Для мене табір пройшов на одному диханні – і тут кожен відчув на що здатен.