Церква в будь-якій країні відіграє надзвичайну роль у державотворенні. Її вплив на консолідацію нації, на  формування моральністі та духовністі незаперечний. Тому поняття Церква-Народ-Держава становлять нерозривну єдність.

Нині в Україні склалася парадоксальна ситуація: маємо свою державу, та не маємо єдиної Національної Помісної Церкви. І це на святій київській землі, де першопоштовх Христовій вірі надав ще святий апостол Андрій Первозваний. Практично всі існуючі у нас релігійні громади лояльно ставляться до державності. УГКЦ,  УПЦ (КП) та УАПЦ активно підтримують українські духовні цінності і відстоюють національні інтереси. Реальну загрозу становить УПЦ (МП), яка, по суті, є п’ятою колоною  Москви у нашій державі.

Існування в Україні філії Московської Патріархії, названої для одурманювання віруючих Українською Православною Церквою, має відверто антиукраїнську спрямованість. Приховуючи свою справжню сутність українською назвою, ця Церква є частиною РПЦ і повністю залежить від Московського Патріархату, а митрополит Володимир (Сабодан) є членом Священного Синоду РПЦ. Отже, ця Церква захищає в Україні інтереси чужої держави, нав'язує віруючим російську мову та молитви за російських ієрархів. Кошти, зібрані з українських віруючих, які у значній своїй частині за традицією відвідують храми, не відаючи, що вони належать Московській Церкві, йдуть до Росії.

В російських та українських засобах масової інформації з'явилося чимало матеріалів про аморально комерційну діяльність РПЦ. Наводяться цікаві факти. При підтримці російської влади РПЦ стала одним із 10 найбільших імпортерів сигарет в Росію. Вона володіє 40 відсотками акцій нафто-експортної компанії, контролює чимало банків, зокрема “Народний банк” і “Пєрєсвєт”. За даними російської прокуратури один тільки Ніколо-Угрешський монастир, безпосередньо підпорядкований Патріархові Алексію, в 1995 – 1996 роках виручив від реалізації алкоголю не менше 350 млн. американських доларів.

Ось така подвійна мораль московського попівства: з одного боку проповідь заповітів Божих і моральності, з другого – споювання людей алкоголем та отруювання тютюном, неперебірливість у засобах добування коштів. І, як бачимо, представники цього попівства претендують на роль духовних пастирів в Україні. 

І тут постає закономірне запитання: чому ж так вільно почувається московська церковна філія в Україні, чому хазяйнує тут, як у власній вотчині, чому поводиться з такою самопихою і нахабністю? Відповідь проста: тому, що українська влада, беручи приклад із Президента Л.Кучми та першої леді, і досі ламає шапку перед Москвою. Це при тому, що на словах декларується від імені держави рівне ставлення до всіх релігійних конфесій. На ділі ж бачимо зовсім протилежне. У столиці та в реґіонах з легкої руки владних структур УПЦ (МП) передаються не тільки храми і монастирі, а й найбільші релігійні святині.

17 липня 2003 року, не зважаючи на численні протести громадськості та прийняті сесією Тернопільської обласної ради заяви про доцільність перебування споруд Почаївської Свято-Успенської Лаври у державній власності, як духовного надбання всіх українців, Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження за номером 438-р про їх виключення зі складу Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника. Наступним кроком продажної та антинародної влади можна очікувати рішення Держбуду про передачу даних споруд у власність УПЦ(МП). Хочеться вірити, що патріотична українська громадськість всього світу висилатиме на ім’я Президента та Кабінету Міністрів України свої протести і не допустить передачі у власність філії Москви українських святинь.

Місцева влада не тільки сприяє, а й фінансує з бюджету спорудження нових храмів для УПЦ (МП). Нещодавно, побувавши в Криму, мені довелося спостерігати як за роки незалежності постали, або були відбудовані закриті за часів більшовицької імперії, церкви московського патріархату, татарські мечеті, караїмські кенаси, тільки, на жаль, жодного українського храму на гроші українських платників податків ще й досі не збудовано.

В той же час вище чиновництво України з Президентом і його дружиною включно залюбки приймає з рук митрополита Володимира (Сабодана) нагороди московської церкви в Україні – відзнаки за заслуги (перед ким – Російською імперією, Московською Патріархією?).

Держкомрелігій – орган державної виконавчої влади у релігійній сфері, який за своїм статусом не повинен віддавати перевагу жодній із конфесій, – явно симпатизує і підіграє сабоданівській церкві. Зрозуміло, що головні вузли релігійної політики зав'язуються на Банківській. І вина за те, що ця політика проводиться не в інтересах Української національної держави й українського народу, лягає на Президента та його найближче оточення. Знову ж таки на особистий приклад Леоніда Кучми орієнтується вся президентська рать – від столиці до периферії. На днях головний канцелярист держави В.Медведчук втретя одружувався з Оксаною Марченко, яка брала шлюб вдруге. За весільного старосту, кажуть, був сам Л.Кучма, а шлюб давав глава УПЦ (МП) Сабодан. Ця подія ще раз продемонструвала, що діюча влада і УПЦ (МП) категорії взаємопов’язані. Тому й здають вони Україну в обійми Росії.

А “рускіє ідут”, і не просто йдуть, а наступають по всіх ділянках суспільного життя. Російська “макулатура” заповнила книжні полиці. Молоді душі одурманює дешева російська попса, яка не несе ніякого виховного змісту. Росія намагається взяти у власність стратегічні українські об’єкти. Хтось же має все таки зупинити цю навалу.

 

Іван Гавдида