Шановне товариство!

Шановні пані та панове!

          Сьогодні ми вшановуємо пам’ять славного сина України Олексу Гірника. Його життєвий шлях – це шлях патріота, націоналіста, який всього себе присвятив боротьбі за українську справу. Він жив Україною і загинув, думаючи про неї. З життя пішов як людина, яка не схилила голову перед існуючим режимом. Пішов, як йшли його попередники, воїни ОУН-УПА, які підривали себе останньою гранатою, щоби не здатися в руки ворогу. Пішов з життя на знак протесту проти русифікації та окупації України Росією.

  Вшановуючи пам’ять про славних синів нашої історії, напевне кожен із нас неодноразово задумувався, як спромоглися вони на такий вчинок, що собою являли? Тисячу листівок приніс Олекса Гірник до своєї Голгофи, написаних кров’ю зболеного серця. Листівки, написані ним, свідчать, що писала їх людина непересічного інтелекту та великого державного розуму, яка глибоко пізнала творчість Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших українських письменників, він добре знав історію України, починаючи з найдавніших часів та глибоко аналізуючи трагічну совєцьку дійсність. Він завжди, дивлячись у вічі польським, чи пізніше совєцьким окупантам заявляв, що Україна повинна бути вільною. “Своя хата - своя держава, так розумів Шевченко, так розуміємо ми” ­– писав він у своїй листівці Олекса Гірник.

Про таких, як Олекса Гірник, вдало сказав Василь Стус: “Я є вільний – і тому Україна є вільною, бо вона в мені… І тому правила гри я призначаю свої… Оточуючий світ не варт  того, аби я зрадив себе, зрікся своєї Віри, своєї гідности”. Про таких людей говорять: “Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і боровся за неї”.

Багато ще можна сказати і вартує говорити про цю славну постать української історії. Він назавжди залишиться для нас, як символ незламності, але напевне найкращою дякою йому буде побудова справді вільної, самостійної, соборної держави.

Іван Гавдида