На текстах святих приречень

лиш кров i терпка земля, —

у кожного свiй Предтеча,

i куля остання своя...

 

Ми йшли неустанно й вперто,

був братом найменший брат,

мета спопеляла жертви,

мета не лiчила втрат,

ми йшли, без вагань, завзято,

чеканили Декалог,

всiм сенсом була посвята,

а вище — один лиш Бог!

 

Вiдколи з Едему втеча,

вiдколи спокус змiя, —

у кожного свiй Предтеча,

i воля остання своя...

 

До злостi, до сказу, до вою

кипiв, нуртував вовк,

бо сам обирав долю,

i сам цiлував шовк.

За кров лише кров

помститься, —

не схибить в бою рука, —

чужа, та своя столиця

чекає, зове вояка!

 

...А з ранку — байдужi очi,

i сiрий, нiмий асфальт, —

втопив лицемiрний злочин

густi мiрiади шпальт...

Та доки манить неспокiй,

i доки жага росте —

горять Золотi Ворота

i iм’я Твоє золоте...

 

На текстах святих приречень

лиш кров i терпка земля, —

у кожного свiй Предтеча,

i куля остання своя...

 

Олег Вітвіцький