Пішов і не сказав пощо й куди,

Залишив осінь, роздуми і сина.

Прибрала русявого русина,

З асфальту в парку дощ змива сліди...

 

...Тужили прапори і дзвін гудів,

Співали хори, небеса сльозили.

Ми не казали, як його любили,

Бо за життя таких не кажуть слів.

 

Господь покликав (схоже на призов),

Однак болить недавня, свіжа рана,

І ми мовчазно просим знов і знов:

„Пошли нам, Боже, янгола Івана!”

 

Юрко Заруцький